Закордонний досвід формування інноваційних екосистем

Анотація

Стаття присвячена дослідженню закордонного досвіду формування інноваційних екосистем у сучасних умовах. Проаналізовано наукові підходи до визначення сутності поняття «екосистема». Визначено дефініційний зміст поняття «інноваційна екосистема», визначено основні її компоненти. Окреслено особливості розвитку інноваційних екосистем на основі аналізу закордонного досвіду, визначено типи, рівні та роль університетів у сприянні розвитку таких екосистем. Аргументовано, що оскільки сучасна економіка заснована на технологіях, університети також повинні змінюватися темпами, незвичними для вищої освіти. Зберігаючи основну місію – навчання наступного покоління та розвиток нових форм знань, університети повинні також забезпечити зростаючу роль у стимулюванні інновацій і економічного розвитку. Досвід провідних країн доводить, що заклади вищої освіти повинні активно відповідати на виклики цифрової революції та відігравати все важливішу роль в інноваційних екосистемах і економіках.  Досліджено кращі закордонні практики сприяння розвитку інноваційних екосистем, серед яких: Асоціація менеджерів з технологічного розвитку університетів AUTM, Незалежне федеративне агентство NSF, Європейський інститут інновацій і технологій ЕIT, Ініціатива навичок Західної Філадельфії (West Philadelphia Skills Initiative), Програма стипендіатів Майєрхоффа (UMBC). Доведено, що інноваційні екосистеми є ключовими елементами сучасної економіки, оскільки вони створюють сприятливі умови для розвитку нових технологій, продуктів і послуг, об'єднуючи різних учасників – представників бізнесу, наукові установи, державні органи, інвесторів та стартапи – з метою створення нових ідей і їхнього впровадження. Проаналізовано типи інноваційних екосистем, а саме закриті, відкриті, регіональні та галузеві, мають різні підходи до взаємодії між учасниками, що дозволяє адаптувати ці моделі до специфічних потреб і умов розвитку. Аргументовано, що інноваційні екосистеми мають численні переваги, зокрема, можливість швидкого впровадження інновацій, підвищення конкурентоспроможності галузей та регіонів, а також стимулювання економічного зростання через кооперацію та конкуренцію між учасниками. Водночас акцентується увага на тому, що вони стикаються з певними викликами, серед яких залежність від економічних циклів певних галузей, регуляторні обмеження та потреба у постійному оновленні ресурсів і технологій. Визначено перспективні напрями впровадження інноваційних екосистем: розширення доступу до фінансування через державні, приватні або комбіновані інвестиції, що дозволить стартапам і малим підприємствам швидше впроваджувати нові ідеї; підвищення рівня співпраці між секторами, залучення не лише підприємств, але й наукових установ, університетів та держави до процесу розвитку екосистеми, що сприятиме ефективнішій генерації та впровадженню інновацій, особливо у високотехнологічних і соціально значущих сферах; розвиток регіональних та галузевих екосистем, створення регіональних інноваційних хабів та галузевих кластерів сприятиме розвитку локальних економік та підтримці унікальних потреб різних галузей, таких як технології, охорона здоров’я чи зелена енергетика; підготовка кадрів та освіта – системи навчання та підготовки фахівців, орієнтовані на інноваційні екосистеми, сприятимуть розвитку кваліфікованих кадрів, здатних реалізувати та підтримувати інноваційні проєкти.